День першийРанок, вивалилися з потяга. Похмелилися пивом “Крим”. Зробили дрібні покупки. Сіли в тролейбус.13-00 ми в Зарічному , на перехресті, збираємо Ровери*, пакуємо рюкзаки.15-00. Починаємо рух по трасі до Мармурових печер, очікуємо легку подорож. Перший крутий спуск, швидкість – відмінна. Дачне селище, і от… перша перешкода, ду-у-у-уже крутий підйом, навіть машини з труднощами піднімаються по ньому. А що вже говорити про нас, п’яничок.
Тягнемо Ровери в руках. Далі підйом поменше, але їдемо все рівно з зупинками-перепочинками. Все! Торба нам, втомились, 16-30 – треба перекусити (подолали приблизно пів-шляху). З’ясувалося – забули купити хліб. 17-00 їдемо далі. Підйом важкий, спекотно, піднімаємося усе вище і вище, з незвички важко дихати, то їдемо, то йдемо. Як нам погано !!!!! Позначається пияцтво в потязі, та й усе минуле теж. Клянемося до кінця подорожі ні пива, ні горілки. А може і взагалі зав’язати зі спиртним назавжди…(які ми наївні!!!). Але прекрасний краєвид навколо трохи підбадьорює нас, які ще красоти чекають попереду.Нарешті ми на першій вершині, 945 м над рівнем моря. Перед нами хребет Чатир-Даг, де на схолах ще видніється сніг.Їдемо до печер. Уже 19-00 усе закрито , починає сутеніти. Вирішили ночувати на вершині. Недалеко від печер знайшли ущелину, поставили намет, приготували першу гарячу вечерю. Ніч.
День другийПідйом близько 6-00. Сніданок. У печери не пішли, дорого, 8-24 грн у залежності від довжини маршруту. Обмежилися оглядом фотографій. Продовжили шлях, їдемо в урочище Міномет. Лісова дорога, спуск. Джерело . невеликий водоспад, умилися, набрали води, далі, у дорогу. Спустилися до струмка, перейшли його, не можемо визначити своє місцезнаходження, вирішили їхати по дорозі. Дорогу знову перетинає струмок, більш широкий і стрімкий. З Роверів не сходимо, форсуємо його сходу. Струмок, а швидше за все невелика річка нас вже дістала, через кожні 300-400 м перетинає дорогу, уже пройшли 4-5 бродів. Чергова водна перешкода, бурхливий потік – не проїдемо, долаємо пішки з Роверами в руках, вода холодна. Через 3-4 чергових бродів звикаємо до води, навіть прикольно. Дорога – то спуск, то підйом.І отут…… Усе п!$@#ц!!! Дорога закінчилася, перед нами русло ріки і обривистий протилежний берег, метри зо 2 висотою. Піднявся, там дороги немає. Йду на розвідку. Метрів 200, кордон лісничого, а за ним дорога. Японський городовий, як на дорогу потрапити. Йдемо по руслу ріки, добре що не глибока, сантиметрів 20-30, вода вже до одного місця. Перший нещасний випадок, Панчоха вирішив проїхатися річкою, але сильний потік збив його, промокли трохи речі, добре що всі харчі в бляшанках, ні що не поб’ється. Цей перехід починає походити не на велосипедний, а на сплав по річці, пройшли близько 12-14 бродів, збилися з ліку.Їдемо через ліс, краса. Галявина, старезна сіножатка, років мабуть 20-х. Обід. Ліс, галявини, навкруги повно квітучої полуниці. Ех, сюди тижні за 2-3, об’їлися б нею по самісіньки вуха.Шеф, це катастрофа, дорога зовсім пропала, навкруги кущі. Пішли трохи ліворуч і вийшли на галявину, відшукали якусь звірину стежинку, що веде до годівниці на узліссі. Галявина порита кабанами, скрізь послід великих копитних. Нарешті вийшли чи то на дорогу, чи то на висохле русло струмка. Їдемо ним, бачимо сліди корів і людей, значить усе-таки дорога. Знов тупик. Обрив метри 1,5 і ріка. Йдемо в розвідку. Дно ріки замулене, берега 1,5-2 метра і осипаються. Метрів за 200 дорога, треба йти річищем. Форсування, перші 50 метрів – політ нормальний, 100 м – грузнемо в мулі до щиколоток, 150 – усе глибше і глибше грузнемо в мулі, бруд налипає на колеса, далі йти неможливо. Але берег вже нижче, з величезними зусиллями витягаємо Ровери на берег, по вуха заліплені мулом і глиною. Зате дорога відносно нормальна, видно сліди людей, значить близько цивілізація.Вирахували наше місце розташування і маршрут. Йшли територією Альминского лісництва, уздовж південного схилу хребта Абдуга, а отой обридлий струмок це – ріка Коса.Вийшли на путівець неподалік від кордону Сосновий, біля ріки Альма. Рушили ним, досить непоганий шлях, лише два броди. Проминули кордон Зелений Гай. Дорога поміж хребтами Церковний (праворуч) і Ускуларський (ліворуч). Сутеніє, попереду кордон – Зуброва галявина. Вирішили заночувати неподалік. Розклали ватру щоб обсушити речі. Тільки почали готувати вечерю, вигулькнув лісничий. “Ваши документи”, “Тут нельзя”, “Неположено” і т.д. і т.п. Ми не нариваємося, кажемо студенти КПІ. “Змокли в річці, хочемо обсохнути і поїдемо далі”, “Заблукали”, “Більше не будемо”, але документи не дали, грошей теж, горілку не пропонували – небуло. Хвилин 15 поїздили йому по вухах і він забрався геть. Вирішили не дратувати його, чого доброго, собак ще спустить або уночі чого накоїть, поїхали ночувати далі. Від’їхали назад кілометрів 1,5-2 і в повній темряві, навпомацки, ставили намет (з’ясувалося не взяли ліхтарик, корисна річ). Добре що встигли повечеряти й обсохнути. Уночі погано спалося, намет нашвидкоруч поставили під кутом, увесь час ногами виїжджали з намету. Та й верхній клапан вентиляції був неприв’язаний, увесь час шарудів, начебто хтось ходить поблизу. До речі, замки на Ровери теж забули взяти, щоб хто часом не приватизував їх під час наших нічлігів. (Вранці метрах у 500-600 побачили тільки-но розриту кабанами землю.)
День третій.6-00 . Прокинулись, швиденько поснідали консервами, зробили профілактику Роверам. 7 40 – щоб не нервувати лісничого йшли лісом, пагорбами 1-1,5 км. Вийшли з іншої сторони кордону. І поїхали на узбережжя. Дорога в’ється серпантином, увесь час підйом. Близько 11-00 виїхали до кордону Діброва 1, далі Діброва II – висота 1145 м над рівнем морячи. Біля самої вершини гори Чучель виїхали на галявинку, чудовий, неперевершений краєвид: удалечині хребет Бабуган-Яйла і гора Роман-Кош, де на схилах місцями ще лежить сніг, внизу під нами, пухнастий лісовий килим, чисте гірське повітря, синє небо над головою і щось подібне до північного сяйва. (шкода що фотографія повною мірою не відобразить цю красу). Почався спуск до Чучельського перевалу, від нього ще більш стрімкий спуск в напрямку г. Роман-Кош і Ялти. 12-40 – привал на обід. Приголомшливий вид на гори, далі навіть їхати якось немає бажання. Уся природа, вся навколишня обстановка сприяє травленню і доброму відпочинку. Близько 14-00 продовжили рух. Але отут!!! Уперше за 3 дні ми побачили дівчат. Нам на зустріч, по дорозі, повільно шкандибали дві … обгорілі на сонці молодухи, з наклеєними на ніс туалетним папером, червоні як раки. Вони йшли, під палючим сонцем, від Гурзуфського перевалу (кілометрів 15-20) в Алушту (а туди ще кілометрів 40-45, а по дорозі жодної машини, до вечора жодна не проїхала повз нас). Із запесеними, як кури гріль, дівками бажання знайомитись не виникло. Корочше кажучи, послали ми їх у потрібному напрямку, і знову в дорогу, їдемо стрімким спуском. Виїхали до витоків ріки Кача, умилися, набрали води. 15-20 – і от ми біля самої вершини найвищої точки Кримських гір – Роман-Кош – 1545,3 м. До вершини, на впростець схилом кілометра півтора, але по дорозі, а на справді дуже крутою стежкою кілометри 3-4, не менше. Але оскільки було достатньо пізно і ми ризикували заночувати на високогір’ї, за нічної температури близько 5-8 градусів, де на вершинах ще лежав сніг, ми вирішили не ризикувати власним здоров’ям, ослабленим алкоголем, і продовжили наш шлях на узбережжя. Проїхавши ще близько 4-5 км вирішили піднятись на найближчий хребет, розвідати обстановку, озирнутися навкруги. Це був перевал Гурзуфска сідловина. Ми йшли схилом гори, по килиму з едельвейсів. До цього ми їх бачили тільки на пивних кришках, а отут велика галявина живих едельвейсів. З вершини відкривався чудовий вид на Ялтинський заповідник, Ведмідь гору, море. Вирішили їхати через заповідник. Це було щось !!!! Справжній гірський триал, адреналіну повні штани. Круті кам’янисті спуски чергувалися довгими швидкісними ділянками лісової дороги. Дух захоплює. Вражень на все життя. Виїхали на Ялтинську трасу біля Гурзуфа. О 17-30 були в місті, на пляжі. Вирішили скупатися в морі. Вода досить холодна – 10-15 градусів. Поки вирішували де розташувати табір, спустилися сутінки. До місця нічлігу їхали близько 21-00, по трасі, в темряві, у світлі фар проїжджаючих машин. Знову намет ставили навпомацки. (Ліхтарик із собою треба брати!!!).
День четвертий6-10 Підйом, сніданок, ремонт Роверів. Почали рух до Ялти. У місті купили відсутні речі (ліхтарик, велоаптечку, шланг до насоса). Нарешті, в-перше за три дні, їли хліб. Зважилися, я – у шортах і шкарпетках – 59500, Панчоха в шортах і майці – 79800. (треба буде в Києві зважитися). Зняли в банкоматі гроші (у будинку морпорта навпроти готелю “Брістоль”). Обід у їдальні – 13,50 грн., плов був х#&vий, несвіжий, потім цілий день перділи. 12-00 – рушили до плато Ай-Петрі і далі в напрямку Великого каньйону.13-00 – підйом14-00 – підйом15-00 – підйом16-00 – підйом17-00 – підйом18-00 – підйом18-30 – відмучались 18 км, жеремо сало з хлібом, нічого смачніше у світі немає.19-00 – підйом20-01. Ми на плато Ай-Петрі. Їдемо трасою на Бахчисарай, через усе плато. 21-й кілометр. Дивовижний захід сонця. Уперед !!!! Спуск з гори. І отут почалося!!! Швидкість скаженна, часом на прямих ділянках 30-35 км/год якщо не більше, на поворотах заносить (на багажнику великий вантаж), пальці мерзнуть. Летимо як на крилах. На поворотах трохи встигаємо пригальмовувати, дуже шкода що дорога не пряма, так і кортить летіти без зупинок. Добре що немає машин, дорога порожня. Чим далі тим швидше, тим більше стираються гальмові колодки і головне сутеніє. Спочатку дерева дорогу не закривали, але чим нижче тим більше вони схиляються над трасою, утворюючи щось подібне до тоннеля. Стає усе темніше і темніше. Я їду першим, Панчоха -метрів за 20 позаду, в яскравій куртці, щоб машини, які наздоганяють нас, бачили що перед ними хтось їде. Я далі 1 2-х метрів нічого не бачу. Орієнтуюся по краях дороги, які виділяються на світлому тлі узбіччя, і на вибілені дерева з боку обрива. Десь о дев’ятій взяв у Панчохи дешевий китайський ліхтарик, і тримаючи його в лівій руці двома пальцями, двома кермо, одним гальмо, їдемо далі, вже видно метри на 3-4. Якщо на вершині дорога була рівна, чим нижче тим більше вибоїв, у темряві постійно потрапляємо в них, як би не вилетіти із сідла, чи з дороги в прірву. Але швидкість все одно тримаємо високу, близько – 15-20 км/год, через те що, в горах, з північної сторони вночі холодніше ніж з південної, треба спуститися нижче. Дуже мерзнуть пальці рук. Аж ось ліхтарик світить усе тьмяніше і тьмяніше. Зупиняюся, далі їхати неможливо, темно. Як далеко до Великого каньйону, невідомо, вирішили ночувати в цьому місці де зупинились. Панчоха висвітлює найближчий дорожній щит. Там напис “Великий каньйон”. От що значить китайський ширвжиток, інакше їхали та й їхали. Підраховуємо довжину спуску і час – 31 кілометр за 1 годину 10 хвилин. Супер!!!! 21-15. Зайшли на територію каньйону, третій день поспіль, у темряві навпомацки ставимо намет. У лісі, біля ріки достатньо прохолодно, тому вдягаємось тепліше.
День п’ятий06-05. Підйом. Сухий сніданок. Йдемо в каньйон. Пройшли метрів 250, крутий підйом. Запаковуємо рюкзаки, Ровери порожнем тягнемо в руках. Прийшли до “Ванни молодості”. Умиваємося, купаємося, Панчоха йде приймати душ під струмені водоспаду. Вода кришталево чиста, прозора, але страшенно холодна, хоча терпіти можна. Якщо б я вночі не змерз, обов’зково стрибнув би у водоспад. Повертаємося до дороги. Снову пакуємо велосипедні рюкзаки та прямуємо далі. Рухаємося до Мангуп-Кале – стародавнього печерного міста. Набираємо велику швидкість, вилітаємо на рівнинну частину. Проїжджаємо селища Соколине, Аромат, Голубинка, Нижня Голубинка, повертаємо ліворуч, Новоульяновка. Заповзаємо на пагорби, спискаємося вниз. Обідаємо біля водоймища. Дуже розслабилися, з 12-00 до 15-00. Обід дуже поживний. Рушили через гори до Мангупу. По дорозі нас трохи не збили з ніг якісь навжжені велосипедисти, які просто летіли по крутій скелястій дорозі нам на зустріч. Це група триалрайдерів, на чолі з E.Nотом, вони тут по горах катають “радіалки” від Куйбишева. Виїхали до підніжжя Мангупа, але пропустили потрібний поворот і об’їхали гору, на якій він знаходиться, майже всю. Їдемо уздовж поля, путівцем, на подив дуже рівному. Швидкість пристойна 15-20 км/год (8-10 хв – 3 км). Виїхали на трасу, якою приїхали в сел. Хаджи-Сала десь о 17-00. Вирішили скуштувати східної кухні в чайхані “У Айши”: лагман (щось схоже на борщ з домашньою локшиною, порізаними кубиками овочами і м’ясом, з дуже гострою приправою), 100 грам червоного сухого, чебуреки, зелений чай (з якоюсь гірською травою). Витратили по 12 грн з кожного. Оскільки оглянути стародавнє місто не змогли, через пізній час, стали на ночівлю в чайхані. (10 грн ніч, дерев’яні ліжка з матрацами і подушками, але з своєю білизною).
День шостийПрокинулись о 7-00. Відразу одяглися і піднялися на вершину. Оглядали печери стародавнього міста та руїни фортеці. О 13-00 спустилися вниз. Обід: лагман, манти (великі пельмені), чай. 14-00 – рушили в Эскі-Кермен. Швидкість до 20-25 км/год, їдемо повз селища Залісне, Червоний Мак. Праворуч г. Кая-баш. 15-00 підїхали до входу на територію комплексу, квиток – 2 грн. (Приватний підприємець взяв в оренду комплекс та доглядає його: підтримує чистоту, знищує графіті на стінах печер). Залишили Ровери під нагляд – 1 грн. Для відновлення сил і водно-сольового балансу, прийняли по 100 гр ліків – червоне сухе, на смородині. На огляд печер Эски-Кермена витратили 2,5 години. Ці печери ще більш старіші ніж Мангуп-Кале. За двадцять шоста повернулися до Роверів, зміцнили сили 100 гр десертного на мигдалі. Узяли 1 л із собою. 18-00 – рушили убік Мекензієвих гір. Дорога яка пролягає полем погана, у лісі ще гірша, розбита вантажівками які здійснюють лісозаготівлі, суцільне глиняне місиво. Грязюка налипає на коласа величезними грудками, забивається у вилку і гальма, ровер поважчав у півтори рази. Не дивно що німці так довго не могли захопити Севастополь, вони довго долали дорогу до нього. Вискочили до лісництва. Лісничий провів серед нас роз’яснювальну роботу на тему: “Правила відвідування лісів Криму та організація туристичних маршрутів”. Трохи заспокоїли його. Набрали води. Путівцем виїхали до траси. Відмінне рівне шосе.І отут!!!Починається спуск!!! 3 км ду-у-у-у-же крутого спуску по відмінному асфальті, при відсутності машин. Це було ще більш захоплююче ніж раніше. Цілком відпустили гальма. Близько 40-45 км/ч. Навіть обігнали КАМАЗ з контейнером. Ми летимо вниз мов на крилах, вітер у колесах аж свистить і швидкість, швидкість, швидкість!!!Вискочили на шосе Т-2710, у сутінках підїхали до дорожньої розв’язки – Ялтинське кільце, перехрестя трас – Е-105 і М-18, біля сел. Сапунгорский.Останній ривок, траса Т-2706, штурмуємо Севастополь. Ніч. Фари зустрічних машин засліплюють, попутні летять наче божевільні. Дорога в гору. З останніх сил крутимо педалі. Через кожні 500 метром зупиняємося перепочити, а рушати все важче і важче, ноги відмовляють. Нарешті спуск. Зупинка 7-й кілометр. Проходимо околицею міста і нарешті Панчоха дає сигнал. Кінець шляху, зупиняємося на 5-м кілометрі.Усе, кінцевий пункт нашого маршруту !!!Чекаємо брата. Виявляється в темряві Панчоха не впізнав місцевість і ми промахнулися на декілька кілометрів, треба повернутися назад на 7-й кілометр. Йдемо пішки.За вдалу подорож спорожнили – 0,75 л “оковитої”, 2 л пива, 1 л вина. Але це уже був початок сьомого дня.
День сьомий9-20. Похмелилися, поснідали (розчинне пюре – гидота рідкісна, не будемо більше брати). О 12-00 виїхали в місто. Походили центром міста, вийшли на набережну, увечері відвідали Херсонес.
День восьмийВстали о 7-10. До десятої приїхали в музей військово-морського флоту. (Невдача, друга частина експозиції закрита, вдруге не можу її оглянути, шкода). Пішли на пиво, у военторг. 15-00 збираємо речі і їдемо в місто. Наостанок, відвідали набережну та о 17-30 рушили на вокзал. Доїхали за 15 хвилин. Швидко розібрали Ровери, спакували наплічники. 18-05 сидимо у потязі.Вечеря з пивом.
День дев’ятий6-55. Ранок, потяг, люди, діти. 8-06 станція Шевченко, риба: велика по 20 грн., маленька по 2 грн. На сніданок – остання банка ікри та кільки в томаті, тарань + пиво. Їдемо.Київ, вокзал, збираю ровер, беремо пиво, Панчоха йде на “тягу”, я Ровером їду додому. Кінець нашій подорожі, деже шкода.Але нічого влітку поїдемо знову !!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Київ – Сімферополь – Ялта – Севастополь – Київ13.05.2005 – 22.05.2005